Курсова робота

Курсова  робота

на тему:

           

         Формування комунікативної компетенції учнів на уроках української мови та літератури

     

  Освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі, немає ніякої цінності. Кожен із нас приходить у життя

 з природженою здатністю жити щасливо й успішно. А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками,

які допомогли б нам її реалізувати якомога ефективніше.

                                                                 Р.Т. Кійосакі

ВСТУП

Початок ХХІ ст. – це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя. Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявляти активну життєтворчість, мобільність, самостійність. Наразі піднімаються проблеми  про постійне самовдосконалення  і розвиток особистості, яка може керувати швидкозмінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежати від них, адже вперше в історії людства покоління ідей і речей змінюються в часі швидше, ніж покоління людей (за визначенням  Е. Тоффлера).

Якість освіти визначається як «національний пріоритет і передумова національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства країни щодо реалізації права громадян на освіту».

          Сьогодні йдеться про формування людини,  здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися – одним словом, компетентної особистості.

          Комунікативна компетентність — необхідна умова життєтворчості кожного учня. Тому провідною ідеєю діяльності викладача є створення оптимальних умов для формування мовленнєвої компетентності на уроках української мови, зокрема:

● забезпечення сприятливих умов для невимушеного спілкування;

● застосування діалогічних і дискусійних форм навчання;

● постійне надання можливостей для самостійної творчої діяльності учнів;

● використання ігрових, інтерактивних вправ для мовного розвитку.

        «Заговори до мене, щоб я тебе побачив», — говорить народна мудрість. Навчальний заклад має готувати учня до майбутнього життя. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Не завжди учень, який зазубрив правила, може зв'язно висловитися, спілкуватися з людьми.

Життєва компетентність учня – це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин. Інтеграційні процеси у світі зумовлюють взаємопроникнення культур, мов різних націй. У епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього «живого» спілкування. Отже, формуванню комунікативної компетентності особистості слід приділяти чільну увагу.

 Людське суспільство немислиме поза спілкуванням. Воно виступає необхідною умовою буття людей, без якого неможливе повноцінне формування не тільки окремих психічних функцій, процесів і властивостей людини, але й особистості в цілому. Одним із важливих завдань мовної освіти, як це зазначено в "Концепції вивчення української мови в 5-12-х класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання", є "сформувати вміння й навички вільного вираження думок і почуттів в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі і в різних сферах спілкування: особистісній, публічній, освітній, тобто виробити комунікативну компетенцію особистості; оволодіти культурою мовлення".

Таким чином, формування комунікативної компетенції та її розвиток в учнів на уроках суспільно – гуманітарного циклу є актуальною проблемою сьогодення.

РОЗДІЛ І

УЧИТЕЛЬ-СЛОВЕСНИК  У НОВИХ УМОВАХ

         Сучасна концепція національної освіти ставить перед учителем української мови чітку вимогу: сприяти формуванню національно-мовної особистості, яка характеризується свідомим ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом. Під час навчання мають бути створені умови для позитивного розвитку, психологічного комфорту, творчої  реалізації.

Необхідно розвивати в учнів мовленнєву пам'ять, мовне чуття, тобто вміння наслідувати традиції використання мовних одиниць, коли необхідно відтворити особистий погляд в усному та писемному мовленні.

     Основна мета навчання української мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції.

     Останнім часом учені почали виділяти компетентність як окремий підхід до навчання мови. Компетентісний підхід забезпечує формування низки компетенцій, якими має оволодіти кожний мовець. У Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти виділяють загальні компетенції (знання світу, соціокультурні знання, практичні вміння і навички) та лінгвістичні, комунікативні. Психологічні аспекти проблеми формування мовленнєвої компетенції відображені в працях Л. Щерби,Л. Виготського,М. Жинкіна,І. Синиці. Педагогічні і методичні питання її формування розробляли й сучасні вчені: В. Бадер, О. Біляєв,Т. Ладижинська, М.Пентилюк, Л. Мацько, Г. Шелехова,В. Мельничайко,А.Ф. Курінна,Н. Голуб, М.А. Василик, О.О. Паршиков.

Зважаючи на ті зміни, що відбуваються сьогодні в освітньому просторі, сучасна освіта потребує перегляду. Адже в нинішній педагогічно-виховній діяльності мова йде про співпрацю суб’єктів навчального процесу на компетентнісно - діяльнісній основі, широке впровадження навчальних технологій, використання інформаційних засобів навчання, індивідуалізацію та особистісну співпрацю учня з викладачем. Погодьтеся, без майстерності й віртуозності викладача (зокрема – словесника!), без його вміння «оживлювати» навчальний матеріал сучасному учневі буде дуже сумно на уроці.

             Загальна життєва компетентність педагога включає низку компетенцій і якостей, якими має володіти викладач, виявляючи тим самим рівень літературно-читацької обдарованості як здатність до: творчої спостережливості за художнім твором, використання образної та логічної пам’яті, сенсорних відчуттів (зорових, слухових, кінетичних, тактильних, термічних), використання відтворюючої та творчої уяви, перевтілення у створений образ уявлення та фантазування; володіння словом для творення усних і письмових текстів. Використовує діалогічні методи.  Організовує дискусії. Спонукає висловлювати власну думку. Стимулює надання аргументованих відповідей. Вчить правильно ставити запитання та відповідати на них. Слідкує за культурою мовлення твору, есе, листа до товариша, звіту, віршів з певної теми. Створює проблемні ситуації. Використовує інтерактивні методи навчання та прийоми педагогічної техніки комунікативної спрямованості – мозковий штурм, ділові ігри тощо. Одним із перспективних шляхів підготовки вчителів-словесників до плідної методичної діяльності є активізація їхнього творчого потенціалу через тренінг креативних якостей, що має на меті обмін знаннями, життєвим досвідом, а також формування і корекцію певних особистісних установок, професійних здібностей і вмінь.  Тренінг відповідає сучасним вимогам опанування індивідом педагогічної техніки. Потребу такого  тренінгу довів свого часу ще А.Макаренко у 20-х рр. ХХ ст. Це питання в різних аспектах досліджували вітчизняні й зарубіжні вчені: В.Роменець (Україна), А.Горальськи, Я.Лащик (Польща), С.Гіппіус, В.Кан-Калик (Росія) та інші.

ТЕХНОЛОГІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОВІДНОЇ ІДЕЇ

             Мовна освіта в Україні передбачає удосконалення технології  навчального процесу, наближення до вимог сучасного суспільства, що потребує високоосвічених, інтелектуально розвинених громадян, які вільно можуть спілкуватися між собою, утверджуючи статус української мови як рідної і державної. Досягти цього сучасний навчальний заклад може за умов підвищення рівня навчання мови, розв’язання методичних проблем, пошуків нових підходів до навчання мови в школах усіх типів. Це чітко відзначено в Законі про освіту в Україні, концепціях мовної освіти і Державному стандарті базової і повної середньої освіти. 

             Підготовка мовної особистості учня є провідним завданням навчального курсу української мови. Останнім часом це поняття широко використовується у методичній науці. Мовною особистістю називають людину, яка виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, людину, здатну репрезентувати себе в суспільстві засобами мови.

             Комунікативна спрямованість процесу навчання є однією з провідних

тенденцій сучасної методики викладання української мови. Вивчення проблем

комунікації ведеться у різних напрямках. Лінгвістичні дослідження спрямовані

на вивчення взаємодії мовних одиниць в процесі комунікації. При цьому

інтеграція теоретичної лінгвістики і методики навчання української мови дає

можливість формування комунікативної компетенції, яка пов’язана з мовною

комунікативною діяльністю.

            Комунікативна компетенція - це здатність користуватися мовою

залежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута в

процесі спілкування або спеціально організованого навчання. Комунікативна

компетенція складається з:

-         мовленнєвої компетенції (уміння застосовувати знання мови на практиці,

користуватися мовними одиницями) ;

-          мовної компетенції (знання одиниць мови та правил їх поєднання) ;

-         предметної компетенції (уміння на основі активного володіння

загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу);

-         прагматичної компетентності (здатність до здійснення мовленнєвої

діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних

форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів

мовлення).

 Таким чином, комунікативна компетенція спрямована на вирішення таких

основних завдань :

-         ефективно отримувати і передавати інформацію;

-         досягати поставленої мети шляхом переконання співрозмовника й

спонукання його до дії;

-         отримувати додаткову інформацію про співрозмовника;

-         здійснювати позитивну саморепрезентацію (справляти позитивне

враження на співрозмовника на основі володіння культурою мовлення) .

Таким чином, мовна компетенція передбачає мовленнєві уміння, тобто уміння

слухати, читати і писати. Отже, головним завданням викладача  буде навчити усім вищеназваним діям для подальшого розвитку комунікативної компетенції.

 Дидактичні принципи, які сприяють розвитку навчального процесу:

-виховуючого навчання засобами мови і мовлення;

-єдності теорії з практикою (практичне засвоєння мови);

-усвідомленості (рефлексія учнів над мовою і мовленням, контрольно-оціночні дії учнів);

 -послідовності і доступності (від простішого мовного матеріалу до складнішого з погляду засвоєння його учнями);

-систематичності занять мовою і повсякденного спілкування;

-наочності;

-урахування індивідуальних можливостей учнів;

-міцності засвоєння мовленнєвих умінь;

-творчої активності.

Ці принципи залежать від тих закономірностей, яким підпорядковуються

механізми мовлення та інтелекту, а також вони логічно випливають з тих

законів, за якими функціонує і розвивається мовлення. На сучасному етапі вирішення проблеми комунікативного розвитку учнів пов'язане з формуванням життєво необхідних і соціально істотних комунікативних умінь. Практика свідчить, що робота в цьому напрямі актуальна  і методично значуща, адже формування комунікативних умінь сприяє становленню комунікативного ядра особистості й підвищує якість висловлювання як продукту мовленнєвої  діяльності.

       Відомо, що складовими успішної людини є освіченість, культура, соціальна адаптація та творча самореалізація. Саме на формування таких якостей спрямований компетентнісно комунікативний підхід у навчанні.

Взявши за основу створення психологічного комфорту та активну взаємодію в процесі навчання, керуємося такими принципами:

а) кожна особистість успішна;

б) зроби сам, щоб навчитися;

в) коли вчиш іншого, вдосконалюєш власні знання;

г) кожна думка, висловлена учнем, має право на існування й варта уваги.

При цьому зміст навчальної діяльності вибудовуємо за ієрархією:

Ø мотивація: сучасне суспільство надає багато можливостей стати успішною людиною, але для цього потрібні знання, інтелект, уміння  спілкуватися, сформована активна життєва позиція через навчання в дії;

Ø мета діяльності викладача : створити ситуацію довіри та успіху, бо тільки в таких обставинах вихованець «розкривається», може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності;

Ø форми організації: парна, групова, індивідуальна на різножанрових уроках (інтерактивна лекція, прес-конференція, урок-практикум, урок-подорож тощо);

Ø методи: словесні, частково-пошукові, репродуктивні, пояснювально-ілюстративні;

Ø прийоми: редагування, переклад тексту, рольові ігри, взаємоопитування, ситуативні діалоги тощо;

Ø очікувані результати: учень-випускник не тільки володіє знаннями, уміннями та навичками з предмета, але й уміє формулювати власну точку зору, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі, колективі, мати коло однодумців, бути комунікабельною, толерантною людиною.

Уроки будуємо на підставі рівноправного партнерства і спілкування на творчих засадах з використанням інтерактивних форм та методів: кооперативного навчання (робота в парах, у малих групах, «акваріум»); колективно-групового навчання («мікрофон», «мозкова атака», «незакінчені речення», «навчаючи-учуся»); ситуативного моделювання (розігрування ситуацій за ролями); опрацювання дискусійних питань (дискусія).

Активні методи у роботі з формування мовної компетенції учнів:

-самостійна робота;

-проблемні і творчі завдання;

 -дослідницькі та пошукові вправи;

 -ігрові вправи;

 -діалог, дискусія;

 -метод проектів.

 Використання активних методів забезпечує розвиток логічного мислення,

активізацію пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх здібностей, допомагає

викладачеві реалізувати навчальні, розвивальні цілі уроку.

До активного методу можна віднести метод діалогічног викладу. Це може

бути бесіда, яка проводиться вчителем. Вона сприяє розвитку їх пізнавальної діяльності, дозволяє виявити ступінь розуміння ними матеріалу, що вивчається, вносити корективи до змісту й характеру викладу із урахуванням індивідуальних і вікових ососбливостей учнів, співвідносити глибину висвітлення питання з пізнавальними можливостями. Питання мають різне призначення: для перевірки міцності засвоєння, для обміну інформацією між учителем і учнями, для знаходження спільного й відмінного у мовних фактах і явищах.

 Інформаційні питання– це питання, призначені для того, щоб викликати

відтворення засвоєних знань, умінь і навичок. Вони використовуються на всіх

етапах навчання. Самостійне спостереження є одним з найважливіших методів викладання.Досвід роботи показує, що метод спостереження доцільно застосовувати тоді, коли факти і явища, що вивчаються, є специфічними для української мови або складними, потребують того, щоб у них спочатку розібралися шляхом аналізу тексту (прикладів), а потім вдавалися до відповідного теоретичного положення, граматичного визначення чи правила.

 Самостійна робота на уроці – це органічна частина навчального процесу.

Самостійні роботи на уроках викликають інтерес, активізують і розвивають

учнів, але потрібно ретельно поставитися до їх підбору. Вони мають

відповідати рівню пізнавальної діяльності учнів, який визначається їх

підготовкою, діапазоном знань, які використовуються при виконанні даної

 роботи, різним рівнем здібностей, сформованих умінь і навичок.

При організації пізнавальної діяльності на уроках можна використовувати

такі форми самостійної роботи: індивідуальна, фронтальна та групова.

Фронтальна форма організації сприяє активізації усього класу, оскільки

учні виконують однакову для всіх учнів роботу. Учні вчаться аргументувати свої відповіді, вислуховувати чужу думку, порівнювати її зі своєю, знаходити в

ній помилки.

Важливу роль мають групові форми організації уроку, їхня суть полягає в

тому, що група ділиться на кілька підгруп для вирішення конкретних навчальних завдань. Кожна група отримує певне завдання і спільно виконує його під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя.

При індивідуальній роботі викладач пропонує виконати учням завдання, яке

відповідає навчальним можливостям кожного учня.

Визначивши індивідуальні можливості учня, викладач підбирає йому таку

систему завдань, яке передбачає не звичайне відтворення знань за поданим

зразком, а роботу, яка б мала в основі творчий підхід. За таких умов буде

забезпечено оптимальний розвиток будь-якого учня в групі, як сильного, так і

слабкого. Мовленнєві та мовні компетентності виробляються завдяки вправам з мови, створення й аналізу монологічних, діалогічних, полілогічних тестів.

Обговорення проблеми в загальному колі.

Учні розташовуються колом. Вся група обговорює різні аспекти запропонованої проблеми, що триває доти, поки є бажаючі висловитись. Викладач узагальнює ідеї.

 Мозковий штурм.

Викладач чітко формулює питання, записує його на дошці і пропонує учням висловити ідеї, навести фрази чи слова, що розкриватимуть поставлену проблему. Усі пропозиції (без зауважень і коментарів) записуються на дошці в порядку їх висловлення. Кількість ідей заохочується. Наостанок відбувається колективне обговорення та критична оцінка запропонованих версій.  «Незакінчене речення».

На початку уроку учням пропонують аркуші учнівської роботи «Мої думки»  та пояснюють, що кожен має самостійно закінчити запропоновані речення. Ці речення стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та власного досвіду для висловлення своїх думок. Після завершення роботи деяким учням пропонується зачитати власні відповіді. Учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його аргументувати власний варіант закінчення речення. Підсумовуючи результати роботи, викладач робить висновок і повідомляє групі мету та завдання уроку.

Виготовлення саморобних наочних посібників.

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які вони можуть виготовити. Це можуть бути саморобні проспекти, моделі, малюнки, карти, таблиці, схеми тощо. По закінченні роботи варто зробити виставку учнівських витворів з можливою презентацією перед учнівською та викладацькою аудиторією.

Виконання творчих завдань.

Учням пропонується питання на зразок: «Що станеться, якщо….?» Такі питання, як правило, містять парадоксальні ситуації. Учні можуть самостійно добирати подібні питання, ставити їх одногрупникам, обговорювати, відстоювати власну позицію, використовуючи знання з предмета.

Мотивує учнів до навчання і робота з кросвордами, сканвордами,  чайнвордами, загадками, починаючи від розгадування і закінчуючи самостійним їх складанням. Сприяє мотивації до навчання і написання оповідань, казок, есе, віршів, нарисів з використанням знань з предмету.

Метод помилок. Редагування.

Метод помилок використовується  для закріплення матеріалу, контролю знань на уроках української мови. Завдання учнів полягає в тому, щоб виявити і пояснити помилку в процесі колективного обговорення. Це може бути виявлення орфографічних, пунктуаційних, граматичних та лексичних помилок у тексті.

Клоуз- тест

 Проводжу у швидкому темпі. Учні дають чітку змістовну відповідь.

  Наприклад, «Прислівник»:

 1. Прислівник – це ______________________________________________

 2. У реченні найчастіше буває  _____________________________________

3. Відповідає на запитання  ________________________________________

4. Має морфологічні ознаки _______________________________________

5. Прислівник, поєднуючись з дієсловом, вказує на  ___________________

6. Прислівник, поєднуючись з іменником, вказує на __________________

 7. Прислівник, поєднуючись з прикметником, іншим прислівником,

вказує на _____________________________________________________

  Взаємоперевірка.

Саме навчання в дії допомагає налагодити взаємостосунки, які ґрунтуються на довірі, відкритості, позитивному сприйнятті освітнього середовища, і виробити установку на продуктивну діяльність. Наприклад, урок української мови на другому курсі з теми: «Чи можна уникнути конфлікту між батьками та дітьми?», проведений у формі дискусії, мав на меті навчити учнів дискутувати, обґрунтовувати власну думку, толерантно ставитися до співрозмовника. У ході дискусії учні, запрошені батьки, психолог мали можливість висловитися з даної проблеми. У результаті обговорення було з’ясовано причини непорозумінь та можливі шляхи їх розв’язання.

Застосування інтерактивних методів – ефективний спосіб формування

комунікативної компетенції .

        Світ, у якому ми живемо, стає все складнішим і динамічнішим, тому

інтеграція в сучасне суспільство і знаходження свого місця в житті

вимагають від кожної людини дедалі більших зусиль і компетенцій.

 Концепція мовної освіти в Україні орієнтує на виховання національно-

мовної особистості, громадянина України, людини, яка любить українську

мову як рідну і шанує як державну, користується нею в різних сферах

спілкування, дбає про належний рівень мовної культури. Це зумовлює

особливу увагу до мовленнєвого розвитку учнів, до розвитку їхньої

комунікативної компетентності.

        Софія Русова зазначала: "Чим глибша прірва між різними типами знань, потрібними для життя, і тими, що подаються школою, тим менший вплив школи на майбутнє життя учнів". Викладач має формувати комунікативно грамотну людину, здатну успішно задовольнити індивідуальні й соціальні потреби, активно діяти і виконувати поставлені завдання.

Особливої уваги вимагає вдосконалення таких умінь учнів, що становлять

основу комунікативної компетентності:

 • уміння адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання (теми, фактів,доказів, головного і другорядного, логіки викладу), його оцінювання,використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлювання, статистичних даних тощо) відповідно до комунікативного завдання (участь у дискусії, передача інформації іншому, використання її у власній роботі); Розвиток навичок діалогічного мовлення розпочинаю з першого уроку. Навчаю учнів будувати запитання і відповіді на них, тобто ознайомлюю із репліками-запитаннями та репліками-відповідями. Для цього використовую малюнки, невеликі за обсягом тексти, безпосередню навчальну ситуацію в групі.

Монологічне мовлення менш ситуативне, ніж діалогічне, воно потребує вольових зусиль, а часом — значної підготовчої роботи. Результатом, продуктом усного монологічного висловлювання ліцеїстів є такі види: усний, письмовий твір; текст-розповідь, опис, міркування; усний та письмовий перекази (детальний, стислий, вибірковий).

• уміння користуватися різними видами читання (ознайомчим – для швидкої орієнтації в його змісті; навчальним - з метою глибокого осмислення і засвоєння прочитаного; вибіркового - для добору інформації з певної теми); свідомо ставитися до вибору, що читати; усвідомлювати мету читання, орієнтуватися, кому адресований текст, оцінювати сприйнятий текст; виділяти в ньому головне і другорядне. Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту. Тому важливо сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра. Під час читання словниковий запас учнів активно поповнюється, а висловлювання стають найповнішими, найемоційнішими, найяскравішими. Використовую на уроках статті для читання та художні ілюстрації, які ознайомлюють учнів з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту.

 • уміння вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях (у дружньому колі, в розмові зі старшими чи молодшими, у безпосередньому спілкуванні на зборах, засіданнях, диспутах,зустрічах чи під час розмови по телефону);

 • уміння створювати усні монологічні висловлювання (здатність виступати на засіданнях у ліцеї з повідомленням, доповіддю, поділитися в родині, колі друзів, знайомих, товаришів побаченим, почутим, пережитим; висловити своє ставлення до обговорюваного питання, дати певні роз'яснення тощо).

Навчаю учнів переказувати сюжетний текст; пропоную для повторення зразки монологічних висловлювань, на основі прослуханих текстів і з опорою на початок, ілюстрацію, серію малюнків; учні справляються у складанні своїх висловлювань. В учнів формую вміння усно переказувати прослуханий чи прочитаний текст з опорою на ілюстрації, слова та словосполучення; епізод із переглянутого фільму чи телепередачі, розвиваю вміння будувати усні твори на основі своїх спостережень, подій з власного життя;

• уміння створювати письмові тексти різних стилів (розмовного, наукового, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного) і типів мовлення (розповідь, опис, роздум), різних стилів і жанрів: художнього(оповідання, художній опис, портретний нарис, казка тощо), наукового(визначення поняття, план, тези, конспект, доповідь, рецензія, анотація та ін.) публіцистичного (стаття в газету, репортаж, відгук про твір мистецтва), офіційно-ділового (заява, повідомлення, акт, доручення, автобіографія, протокол і под.).

Поряд із традиційними видами переказів я навчаю учнів переказувати творчо.

У своїй роботі використовую такі види творчих переказів: заміна особи оповідача; переказ від імені одного з персонажів; продовження сюжету і долі героя; розвиток епізодів, введення нових епізодів; словесне малювання; інсценізація, драматизація. Ознайомлення з творчим переказом і його видами проводжу на основі відомого учням твору. Спочатку учні перечитують або прослуховують текст, аналізують ідейно-образний зміст, формулюють головну думку. Потім пропоную ліцеїстам пофантазувати:

- Як ви гадаєте, що було далі з головними героями?

- Як би змінився твір, якби серед  героїв з'явився Добродій? Кому б він допомагав?

Наступним видом монологічного висловлювання є усний і письмовий твори.

РОЗДІЛ  ІІ

ІННОВАЦІЇ  В  ОРГАНІЗАЦІЇ  НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Такі види діяльності, як конструювання ситуативних діалогів, проведення уроків-практикумів, інсценізація літературних творів, моделювання життєвих ситуацій тощо дають позитивні результати для створення ситуації успіху.

         Комунікативна методика– шлях пізнання рідної мови, спрямований на

навчання діяльності спілкування, створення умов на уроці, які б сприяли

бажанню учнів спілкуватися, висловлюватися, впливати на опонента

(співрозмовника); мовленнєва практика.

        Ситуативні діалоги формують власну думку, впливають на поведінку учня, вчать ставити проблемні запитання та знаходити відповіді, аргументувати власні погляди. Наприклад:

Ситуація 1. На дискотеці юнак став свідком того, що образили незнайому йому дівчину. Як він поводитиметься? Розіграйте полілог між цим хлопцем,  дівчиною, яку      образили, і тим, хто її образив.

Ситуація 2. Розіграйте діалог про шкідливість тютюнопаління між хлопцем, який не палить, і дівчиною, яка палить.

         Комунікативний підхід – це підхід, за допомогою якого реалізується

комунікативний метод, тобто вплив на співбесідника. Метод— взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння певного матеріалу та виконання поставленої мети. До комунікативних методів можна віднести ті, що сприяють розвитку говоріння, аудіювання, читання та письма.Слід зазначити основні з них:

- Метод комунікативних вправ –  респонсивні вправи, ситуативні, репродуктивні, ініціативні, дискутивні, описові, композиційні.

-  Метод проектів -проектна діяльність вчить учня долати труднощі, працювати

над собою, застосовувати знання для розв’язання проблем на практиці.

- Дослідницький метод – учні самостійно або за допомогою викладача досліджують поставлене питання.

-  Проблемний метод – перед учнями ставиться проблема, яку вони вирішують

 разом із викладачем протягом уроку. Примушує учнів інтенсивно мислити, шукати і знаходити відповіді на питання, внаслідок чого знання набуваються не лише пам'яттю, а передусім розумом.

Суттю комунікативної спрямованості навчання  рідної мови є формування в учнів умінь розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням, що сприяє формуванню мовної особистості.

Щоб побачити масштаби проблемного питання, потрібно зазначити, яка

кількість науковців брала участь у вдосконаленні методів на тему комунікативної компетенції. К.Бархін, В.Добромислов, А.Міртов, Є.Соловйова,Д.Ушаков, В. Капінос, Н.Тарасенко, Г. Дульнев, В.Петрова, З.Смірнова, А.Аксьонова, Т.Ульянова, шановні М. Пентелюк та Г.Шелехова. Озвучемо думки останніх авторів: « Отже, основа мета даної методики - навчити людину вільно себе почувати у спілкуванні».

Допомагає учням адаптуватися в життєвому мовленнєвому середовищі проведення уроків-практикумів (екскурсії по місту, до супермаркету, нотаріальної контори, загсу тощо) і складання тезів до певної теми. Значна увага приділяється культурі спілкування за певних обставин, етикету ділового мовлення.

Інсценізація  як засіб втілення в образ і можливість передати особистий погляд на того чи іншого героя – один із основних напрямків нашої роботи.

Складання сенкану, власне продовження художнього твору, «самореабілітація» героя, спостереження над мовним матеріалом (афоризмами, фразеологізмами, прислів’ями) сприяють стимулюванню творчого потенціалу учнів, розвитку їх логічного мислення, активізації мовленнєвої діяльності, збагаченню словникового запасу. Наприклад:

а) пофантазуйте, як надалі складатимуться стосунки між Марусею Чурай та Іваном Іскрою, героями роману у віршах «Маруся Чурай» (11кл.);

б) підготуйте монолог-виправдання Г. Многогрішного «Чому я вбив Медвина?» (11 кл.).

Робота з даної проблеми  знаходить відображення і в позакласних заходах: проведенні Тижня української писемності, вечорниць, конкурсно-розважальних програм, літературних свят, мовознавчих турнірів тощо.

Здібні учні не просто поглиблюють знання, а проводять під керівництвом викладача тренінги, комунікативні ігри, індивідуальні та групові заняття, консультації для учнів з різним рівнем підготовки. Склалася певна система щодо формування комунікативної компетентності  учня, яка дає вже позитивні результати.

ПРОБЛЕМИ ТА ТРУДНОЩІ  ЩОДО ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ:

Ø    Психологічна закритість учнів для ведення діалогу (полілогу) через недовіру як до викладача, так і до одногрупників. Створюючи «ситуацію успіху», долаємо цей бар’єр і викликаємо учня на відверту розмову.

Ø    Втрата зацікавленості учнів до художнього читання через надмірне захоплення телекомунікаціями, відповідно збіднюється образність, виразність мовлення, набуває популярності молодіжний сленг. Необхідно залучати учнів до таких форм роботи: відвідування театру, картинних галерей, вокальних, хореографічних, театральних студій, дискусійних клубів, школи лідера, організовувати походи, екскурсії тощо.

Ø    Учні ліцею працюють у російськомовному режимі, україномовне спілкування звужується до меж урочного часу, що викликає мовленнєві труднощі. Вбачаємо вихід із ситуації у пропаганді повсякчасного спілкування українською мовою.

ВЛАСНА ТОЧКА ЗОРУ НА ЗМІСТ ОСВІТИ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ НАВЧАННЯ

             Таким чином, вважаю, що нормативно-правова база та науково-теоретичне і практичне забезпечення вивчення мови і літератури сприяють активізації мисленнєво-творчої діяльності, формуванню комунікативної компетентності, вихованню успішного, конкурентноспроможного громадянина України, здатного вийти на міжнародний рівень. Одним із шляхів розв’язання цих проблем є, на мою думку,  застосування в навчально-виховному процесі методу проектів, оскільки робота над проектом привчає учня опрацьовувати велику кількість інформації, аналізувати, систематизувати, критично мислити, узагальнювати, робити висновки, презентувати результати проектної діяльності. Крім того,  працюючи над видимим продуктом власної діяльності – проектом, - учень відчуває неабиякий стимул до творчості, збагачується інтелектуально і духовно, вчиться діяти на засадах толерантності та взаєморозуміння. Одним словом, застосування методу проектів сприяє розвитку основних компетентностей особистості. Залучаючи учнів до роботи над проектом, викликаємо їх зацікавленість (адже це – щось новеньке, невідоме!) і таким чином стимулюємо пізнавальну діяльність.

Створюючи проект, ліцеїсти також набувають навичок спільної роботи і ділових стосунків у групі. Проектній діяльності притаманний дух конкуренції: кожна група прагне зробити презентацію своєї роботи кращою, ніж у конкурентів. Викладачеві ж метод проектів допомагає вирішити низку важливих питань, а саме:

-         підвищення читацької активності та грамотності учнів,

-         активізація пізнавальної активності учнів в навчальному процесі,

-         поглиблення знань з мови та літератури,

-         розвиток уміння сприймати художній твір, текст крізь призму власного світобачення, «пропускати» твір через себе.

Учням старших курсів було запропоновано створити власні проекти за творчістю письменників-шістдесятників. Утворилося кілька груп, які було ознайомлено із загальними критеріями та вимогами до проекту та його презентації. Захищаючи проект, учасники групи супроводжували слайди відповідним коментарем.  Слід зауважити, що такий вид роботи спонукає до діяльності й інших.

Тема, яка відображена в наступному проекті, може мати місце  як на уроках з розвитку зв’язного мовлення в 11 класі, де опрацьовуються питання про стилі, жанри мовлення, культуру спілкування, так і на факультативних заняттях з ділової української мови. Гадаю, ви  погодитеся, що в сучасних умовах володіти культурою ділового спілкування вкрай необхідно. Ці вміння будуть корисними в будь-якій галузі людської діяльності, людині будь-якого фаху.

( див.Додаток 1)      

       Найбільш ефективним для формування комунікативної  компетентності учнів є метод інтерактивного навчання.

Інтерактивне навчання– це спеціальна форма організації пізнавальної

діяльності, яка має конкретну передбачену мету – створити комфортні умови

навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну

спроможність. Таке навчання передбачає роботу в парах, трійках, малих і великих групах, навчальні ігри, дискусії тощо.

      Важливу роль в активізації пізнавальної діяльності учнів відіграє група

простих щодо організації методів, які передбачають спільну роботу всього класу. Їхньою метою є висловлення найбільшої кількості думок щодо поставленої проблеми. Такі методи використовуються на різних етапах уроку і мають наступний загальний алгоритм підготовки і проведення:

 -Постановка і короткий аналіз проблеми.

-Проведення інструктажу.

 -Робота з класом (висловлюється тільки один учень, відповіді не коментуються і не оцінюються, виступи не перериваються вигуками та розмовами).

 -Загальне обговорення та підбиття підсумків.( див.Додаток 2)

     ВИСНОВКИ

      

      Отже, заняття з української мови потрібно  будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення. Комунікативна діяльність здійснюється під час розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку зростання їх складності. Такі уроки цікаві учням, адже на них створюються етюди, художні пейзажі, роздуми, сенкани, есе, асоціативні ряди.

     Комунікативна спрямованість у методиці викладання мови дає змогу реалізувати ціннісний, розвивальний і виховний аспект української мови як навчального предмета. Різні завдання комунікативного характеру спрямовують учнів на засвоєння певних знань, формують уміння і навички контролювати власне висловлювання. Постановка і вирішення завдань пізнавальної теми уроку сприяє не тільки кращому запам’ятовуванню вивченого, а й розвиває інтелектуальні й розумові здібності учнів, виробляє навички самоосвіти.

       Безліч проблем в освітній практиці навчання української мови, недостатня сформованість комунікативних умінь та навичок, мотивація навчання мови,

що не сприяє посиленню інтересу до її вивчення, методична недосконалість

навчання — все це свідчить про необхідність змін у технології навчання, реалізації сучасного підходу в комунікативно-діяльнісному, особистісно-зорієнтованому, функціонально-стилістичному аспектах.

 Таким чином:

 - Основне завдання навчального закладу – виховати в учневі комунікативну компетентність, за допомогою якої він буде вільно себе почувати серед соціуму;

 - Основна мета комунікативної спрямованості у навчанні – діяльність спілкування, розв’язування комунікативних завдань;

 - Комунікативна спрямованість є реальним шляхом пізнання рідної мови;

 - Реалізація комунікативної методики відбувається завдяки сучасним комунікативним методам, підходам.

       Сьогодні принципово важливим є те, щоб урок словесності вибудовувався так, щоб усім  суб’єктам навчально-виховного і літературно-мистецького процесу було комфортно, розмова відбувалася конструктивно, толерантно ставилися до думки кожного, поважаючи альтернативне.

Якщо досягнемо такої гармонії – є надія на успіх.